Від видавця

В монографії досліджується одяг як типовий показник матеріальної культури в його історичному розвиткові в період феодалізму й капіталізму. Якщо в період феодальної роздробленості крім селянського розглядається ще й одяг інших соціальних груп населення, то в період капіталізму обмежуємося лише дослідженнями селянського одягу, що зберіг своєрідності традиційного крою, його утилітарні й естетичні функції і менше зазнав впливу фабричного виробництва і міського крою. За принципом основного призначення, залежно від того, яка частина тіла прикривається, автором виділяються такі складові частини жіночого й чоловічого одягу: сорочки, поясний, нагрудний, верхній одяг, пояси, головні убори, взуття, прикраси, доповнення. В останньому розділі визначаються комплекси одягу окремих етнографічних районів України: Полісся, Середнього Придніпров'я, Півдня України, Поділля, Карпат і Прикарпаття. В основу принципів такого етнографічного районування лягли силует, крій окремих частин одягу, способи їх носити, колорит і оздоблення. Автором використані різноманітні джерела, зокрема староруські оригінальні й перекладні пам'ятки, іконний живопис, мініатюри, фрески й мозаїка. Твори усної народної творчості (думи та історичні пісні XV—XVII ст.), полемічна й пародійна література, мемуарна історіографія слов'янських та іноземних послів, мандрівників дали цінний матеріал для визначення національної специфіки одягу, соціальних різниць, взаємовпливів. Історико-етнографічна література кінця XVIII — початку XIX ст. багата фактичним матеріалом. Топографічні описи, архівні записи, заповіти, щоденники і лексикографічні матеріали дають хоча й скупі, але цінні відомості про одяг різних верств суспільства. В етнографічній історіографії кінця XIX — початку XX ст. намічаються спроби наукової інтерпретації та синтезу нагромадженого матеріалу, хоча й не позбавлені методологічних помилок. Важливим джерелом дослідження одягу кінця XIX — початку XX ст. стали колекції музеїв Української РСР. Вони дали основні факти для вивчення крою, тканини, художньо-естетичного оформлення окремих компонентів, дозволили визначити принципи територіального розміщення типових комплексів з їх локальними варіантами.